На Прикарпатті власті і представники громадськості дуже часто полюбляють маніпулювати термінами, пов’язаними з європейськими категоріями, й говорять і про європейські цінності, і про відкритий громадський простір, і про толеранцію європейського зразка. Все це часто подається в плані начебто політичної та суспільної переваги Західної України у порівняні з «відсталими» мешканцями Сходу. Проте, не все так на справді, як подають галицькі політикани та їх підручні ЗМІ. В окремих аспектах Галичина набагато поступається нашим співгромадянам і на півдні і на сході України і зокрема в питаннях сучасного світосприйняття. І далеко ходити не треба. Розглянемо приміром проблему гомофобії відносно секс меншин. Суспільство в Західній Україні, де вплив греко-католицької i православних церков набагато сильніший, ніж у інших частинах України вкрай негативно відноситься до осіб, які практикують секс з особами своєї статі: чоловіки з чоловіками, або жінки з жінками. І хоч міфи про гомосексуальність як хворобу та збочення, наче уже й спростовані в численних працях медиків, соціологів, психологів, сексологів, однак досі соціологічні дослідження демонструють доволі високий показник гомофобії в наших краях. Власне толерація гомосексуального світу є ознакою ліберальності суспільства. А як свідчать опитування і дослідження, саме Західна Україна найбільше не готова до визнання прав і свобод ґеїв та лесбіянок. Звичайно, пересічний галицький ґей зовсім не прагне афішувати особливості свого життя і, як правило, йому часто доводиться додатково вживати заходiв з маскування та приховування того, чого звичайній пересiчнiй людинi ховати i на думку не спаде. Тим паче, що в незалежній Україні й дотепер існує так звана форма № 7, затверджена в грудні 2002 року Державним комітетом статистики, що називається «Звіт про результати роботи органів внутрішніх справ у боротьбі із проституцією, щодо виявлення груп ризику й результати їхнього обстеження на СНІД». Із цього документа випливає, що управління МВС у всіх областях зобов'язані вести роботу щодо виявлення «гомосексуалістів» і їхньої постановки «на облік». Тяжко сказати чи саме цією нормою користуються працівники правоохоронних структур в місті Івано-Франківську, чи ще якимись іншими приписами, але саме міліція є найбільшим бичом для місцевих ґеїв. Сергій, Івано-Франківський ґей, віком 42 роки, зокрема каже таке: «на даний момент, відкрито говорити про свій статус у нас ще не можна. Хоча ґеї вже не бояться збиратися, зокрема, в Піонерському парку. От тільки час від часу приїжджає міліцейський патруль і без жодних попереджень забирають хлопців в райвідділ, щоправда потім на протязі 2-3 годин відпускають. Затримують нас без жодних підстав та мотивацій. Хлопці можуть просто сидіти на лавці, пити пиво – для правоохоронних органів це вже порушення правопорядку - розпивання спиртних напоїв. За це у відділку міліції виписують штраф за порушення правопорядку і відпускають». Зрештою, мешканці міста наче й не проти, що міліція саме так і поступає. Нещодавно саме таку думку висловив під час засідання круглого столу з працівниками міліції та з громадськими організаціями в Івано-Франківську заступник начальника обласного управління юстиції В.Ковальчук. Як житель міста він вважає, що такий «профілактичний» вплив міліції на ґеїв запобігає … їх нападу на дітей. Сам пан Ковальчук проживає поруч з парком і хвилюється за своїх домочадців. «Ґеї - це звичайні люди, - дивується Сергій, - причому ґеї є так само і серед працівників «білого дому», і серед працівників правоохоронних органів. Звичайно, можуть бути серед ґеїв і злочинці, але не більше ніж серед загального населення. Тому говорити про те, що саме вони представляють якусь загрозу дітям - це взагалі дикунство. З таким ставленням можна взагалі повернутися до часів середньовіччя, коли всі злочини приписували відьмам та відьмакам. До речі, нещодавно я познайомився з групою ґеїв, до якої належить 14 священнослужителів різних християнських конфесій. Вони мають свою «тусовку» доволі закриту, і таким чином можуть спілкуватися між собою. Очевидно, що відкрито заявити про свій статус вони ніколи не зможуть, хіба що покинуть пастирську роботу». Толеранція до людей з іншою сексуальною орієнтацією у мешканців Галичини ще не сформована. Найбільш негативно до ґеїв, на думку самих ґеїв, ставляться молодi хлопцi i люди старшого поколiння. Найкраще ж до гомосексуалiв ставляться освiченi люди, тобто тi, хто бiльше володiє iнформацiєю i хто за своєю природою бiльш терпимi до iндивiдуальних виявiв особистостi. Щоправда, тепер для осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією діють різноманітні програми підтримки, що переважно фінансуються за кошти міжнародних донорів та направлені здебільшого на профілактику ВІЛ/СНІД в їхньому середовищі. На сьогодні в Івано-Франківську діє одна неурядова антиснідівська організація «Волошковий Альянс», яка реалізує профілактичну роботу серед чоловіків, що практикують сексуальні відносини із чоловіками. Робота організації полягає в поширенні інформаційної літератури, кондомів та лубрикантів, а також регулярного тестування на ВІЛ та захворювання, що передаються статевим шляхом. Крім того, в Івано-Франківську створюється обласне відділення всеукраїнської громадської організації «Гей-Форум України», є кілька неформальних лідерів активістів цього руху. Ця організація вже займатиметься більше правовими та соціо-культурологічними проблемами ґей-спільноти. Також незабаром в центральній частині міста відкриють перший ґеївський бар, де ґеї зможуть вільно збиратися. Де саме вказувати не будемо, оскільки відносно такого роду інформації вже є негативний досвід. Два роки тому в місті на площі Міцкевича існувало кафе «Діо», що славилося як місце зібрання представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Але оскільки цей заклад мав відношення до народного депутата – бютівця Д.Шлемка, то місцеві журналісти з газети «Репортер» вирішили скомпроментувати народного обранця: мовляв, він підтримує ґеїв. Сам Шлемко специфікацією свого закладу особливо не переймався, а ґеї полюбили це кафе виключно через одного з офіціантів, який власне і був представником цільової групи. Тому після публікації в пресі кафе «Діо» було негайно закрите на ремонт, що триває й по нинішій день. Тим часом ґеї змушені збиратися в інших кав’ярнях, щоб знайомитися і вести спілкування. До речі, проблема знайомств для ґеїв має ключове значення, адже, з огляду на специфіку проблеми, зробити це не так вже і просто. Численнi рекламнi видання далеко не завжди погоджуються публiкувати ґеївськi оголошення про знайомства на своїх сторiнках. Хоча Сергій каже, що познайомитися з ґеєм в Івано-Франківську проблем немає: «можна познайомитися по інтернету, можна через телетекст по телевізору зателефонувавши за вказаними там номерами. Зрештою кожного вечора, після 20.00 можна піти в парк, а коли потепліє, то буде тусовка й на Набережній». Представники ґей-спільнот полюбляють Івано-Франківськ: все-таки ворота в Карпати. Тому приїзжають сюди не тільки з інших галицьких областей, але й з усіх регіонів України. Полонини й чисті гірські ріки манять своєю неповторною красою. Гостинні гуцули приймають всіх гостей. Одна із садиб Верховинського району невдовзі буде спеціалізуватися на прийомі гостей з не традиційною сексуальною орієнтацією. Принаймі господар вирішив скористатися із свого нетрадиційного статусу. От тоді жарт про гуцульських ґеїв, яких називають «гей на полонині», стане буденною реальністю. От правда, державнi органи з рiзних причин не бажають бачити в ґеях частину сучасного українського суспiльства, а точнiше, не бажають помiчати їх. Коли ж ґеї тим або iншим чином дають про себе знати, найменше, що можна чекати у вiдповiдь з боку державних органiв - роздратування. А ще абсолютне небажання, аж до панiчного страху, аби конкретного чиновника яким-небудь чином асоцiювали з темою гомосексуальностi. Результати опитування служби TNS Ukraine засвідчили: 42,6 відсотка опитуваних охоче погодилися, що ґеї в Україні повинні мати такі ж самі права як і інші громадяни. Однак уже на наступне запитання — чи повинні мати гомосексуали право реєструвати шлюб, як це роблять інші громадяни, — 40,3 відсотка тих самих респондентів відповіли заперечно. Таким чином, люди, у принципі потенційно згодні визнати свободи ґеїв, але не можуть прийняти предметного вияву цих свобод. Тож навряд чи консервативний Івано-Франківськ в ближчому майбутньому стане містом, в якому проходитимуть ґеївські паради, проте, жити в більш толерантному суспільстві прикарпатські ґеї все-таки будуть: рух до Європи вимагає зміни ментальності наших краян. Андрій Мева, «Остров»
